Home | Sitemap | Contact | Legal NoticeDeutschenglish
University of Lviv/Ukraine  June 06, 2016

Медичні та психологічні проблеми прив'язаності

6 червня 2016 р. відбулось спільне засідання Лікарської комісії НТШ і УЛТ м. Львова, присвячене проблемі формування прив'язаності.

Модератором засідання виступив професор каф. психіатрії та психотератії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, д.м.н. Олександр Фільц

Що таке прив'язаність? В розумінні більшості з нас - відчуття духовної близькості, глибокої симпатії та вірності. Мати відчуває прив'язаність до своєї дитини, закохані - одне до одного, прив'язаність виникає між друзями, між лікарем та пацієнтом, навіть між господарем та його домашнім улюбленцем. Всі ці почуття абсолютно різні, але мають одне походження. Це настільки природно, інстинктивно (адже прив'язаність притаманна не лише людям, а і тваринам, і птахам), що рідко хто аналізує дане явище. Тож як виникає це почуття та чому до одних людей ми прикипаємо серцем більше, ніж до інших?

 

Саме про це розповів у своїй лекції «Теорії прив'язаності» доктор Карл Хайнц Бріш з Німеччини.

Довідка:

Карл Хайнц Бріш, доктор медичних наук є фахівцем з дитячої та підліткової психіатрії та психотерапії, психіатрії дорослих, фахівець в психотерапевтичної медицини, психоаналізу і групового психоаналізу.

Д-р Бріш завідує кафедрoю дитячої психосоматичної медицини і психотерапії в дитячій лікарні Доктора фон Хаунера університету Мюнхена (Dr. von Hauner Children's Hospital University of Munich), Мюнхен / Німеччина.

Він викладає в університеті, а також є викладачем Інституту психоаналізу в Штутгарті / Німеччина.

Головною темою досліджень завідувача кафедри дитячої психосоматичної медицини і психотерапії в дитячій лікарні Доктора фон Хаунера університету Мюнхена, є ранній розвиток дітей з особливим акцентом на процеси прив'язаності та їх порушення.

Розпочав професор з розповіді про автора теорії прив'язанності Джона Боулі, американського психолога, праці якого довгий час не визнавали і навіть висміювали. Проте це не завадило його роботам лягти в основу одного з найбільш популярних на сьогодні напрямків психоаналізу.

Зі слів доктора Бріша, прив'язаність у дітей виникає з перших днів життя внаслідок впливу зовнішніх факторів. Немовляті потрібна увага, чуйність та турбота, лише тоді виникає відчуття безпеки і захищеності, що асоціюється з певною особою (пріоритетним об'єктом прив'язаності). Також велике значення має зоровий, тілесний і вербальний контакт, адже науково доведено, що якщо мати не розмовляє з дитиною, не дивиться на неї, то у малюка гальмується продукція гормону росту, і він не розвивається ні розумово, ні фізично. Об'єктів прив'язаності переважно є кілька (1-го, 2-го, 3-го порядку...), і це не обов'язково повинні бути родичі, генетична спорідненість не відіграє ніякої ролі, головне - розуміння потреб дитини. Ставлення до цих «об'єктів» у малюка різне - якщо дитинка впала і вдарилась, вона заплаче та побіжить до мами (пріоритет), якщо ж така ситуація трапиться під час прогулянки з батьком - то або зробить вигляд що їй не боляче, або буде плакати та кликати маму. Хоча цілком можливо, що батькові (об'єкту прив'язаності 2-го порядку) вдасться заспокоїти малюка, чого ніколи не зможе стороння особа.

Сама прив'язаність також буває різною - справжня, ухильна, або амбівалентна. В першому випадку, якщо залишити дитину саму в чужому приміщенні вона починає плакати, доки не прийде мама та не заспокоїть її, при ухильній - малюк, хоч і бачить що його об'єкт прив'язаності іде, ніяк не проявляє свого занепокоєння, і також не реагує на його повернення. При амбівалентній прив'язаності дитина починає плакати і не заспокоюється навіть з приходом мами, яка, очевидно, також не квапиться її втішати.

 

Такі ситуації є дуже промовистими, адже дитинство визначає все подальше життя людини. Дитина, що розвивалась під захистом свого «об'єкта» прив'язаності, кретивна, більш спокійна, врівноважена, добре вчиться і неконфліктна, натомість, діти з неблагополучних сімей з дефіцитом прив'язаності - нервозні, замкнуті, і, в майбутньому, часто мають проблеми як в особистому житті, так і в суспільному. Хоча, з віком оточення змінюється, люди знайомляться, закохуються, і можуть знайти омріяний затишок. Також важливо уникнути передавання власних несвідомих травматичних переживань дитинства своїм нащадкам.

І, скільки б не пройшло років, якими б самодостатніми ми не були, якщо стається щось погане, наприклад, автокатастрофа чи важка недуга, і лікар питає, кого повідомити, пацієнт згадує весь свій «список» по порядку ієрархії прив'язаності. І, навіть, якщо особа 3-го порядку першою примчить на таксі, все одно він не заспокоїться, допоки не побачить свій «пріоритет». Це лікує краще за більшість ліків.

Загалом, інтерактиввний стиль подачі матеріалу, надзвичайно життєві приклади, клінічні випадки, ілюстровані відеоматеріалами, простота в спілкуванні і доброзичливість доповідача, тонке почуття гумору та актуальність тематики, справили приємне враження на присутніх лікарів, студентів і психологів, а для викладачів - ще й добрим майстер-класом як потрібно читати лекцію у 21 столітті, щоб в ущент заповненій аудиторії панувала "мертва" тиша.

 

Таким чином, майже 3 години живого спілкування з лідером експертом з клінічних проблем, пов'язаних зі змінами прив'язанностi, пролетіли абсолютно непомітно, і, лише вийшовши з анатомічного корпусу, де відбувалась лекція, кожен спохопився, що рідні, напевне, хвилюються, і потрібно їм зателефонувати. Як завжди, інстинктивно, набираємо номери: один, другий, третій, всі згідно ієрархії прив'язаності...

Запис Олени Адамович,

члена Лікарської комісії НТШ, асистента каф.нормальної анатомії

 

(source: http://www.medntsh.lviv.ua/medychni-ta-psyholohichni-problemy-pryvyazanosti/)

Press: Download

Pictures of the lecture (Slideshow): Here

Deutsch